Аберація – перекручення в результатах психологічного   спостереження, що проявляються внаслідок дії чинників, внесених самим спостерігачем.

 Абстрагування – один з моментів пізнання, мисленнєва операція, яка виділяє окремі ознаки, елементи та відокремлює їх від властивостей, зв’язків предмета (явища) і від самих предметів (явищ). У процесі мислення людина відкидає випадкове, неістотне і прагне до пізнання необхідного, важливого, спільного, що характеризує даний клас предметів.

Абстрактне мислення – один із різновидів людського мислення. Сутність А. м. полягає у виробленні понять, суджень, умовиводів і здатності оперувати ними. Абстрактне (понятійне) мислення виростає на ґрунті узагальнення даних емпіричного пізнання.

 Автодидактика – теорія і практика самонавчання особистості, сукупність методичних засобів, які людина використовує в процесі самостійної пізнавальної діяльності. Деякі автори А. визначають її як галузь знань про способи саморозвитку, самовдосконалення.

Автократ - керівник з необмеженою владою.

Автократія - система управління, при якій одній особі належить необмежена верховна влада.

Автоматизм - дія, що здійснюється автоматично, без посередньої участі свідомості або вольового контролю.

Авторитет– загальновизнаний вплив окремої людини або колективу, організації у різних сферах суспільного життя, що ґрунтується на знаннях, високих моральних якостях, досвіді.

Авторитарний стиль керівництва - стиль керівництва, що ґрунтується, в основному, на авторитеті керівника, надмірному нав'язуванні своєї волі колективу.

Авторитарність - соціально-психологічна характеристика особистості, що відображає її прагнення будь що досягти домінуючого становища в колективі, групі, утвердити свою владу, максимально підкорити своєму впливу партнерів.    

Автофілія - морально-психологічна риса особистості, що проявляється в самозакоханості, переоцінці самої себе, своїх можливостей, здібностей та недооцінці, ігноруванні позитивних рис інших людей.

Ага-реакція - емоційна реакція, що виражається мимовільним словом, частіше вигуком, мімікою і пантомімікою на раптово знайдене творче рішення задачі.

Аглютинація - механічне нереальне об’єднання частин і властивостей несумісних предметів та істот /образи русалок, кентаврів тощо/.

Агресивність - емоційний стан і риса характеру особистості, одна з форм реагування людини на різноманітні несприятливі у фізичному і психічному відношенні життєві ситуації, які викликають імпульсивність активності поведінки, афективність переживання - гнів, злість, прагнення заподіяти іншому фізичну чи моральну травму та інші подібні стани. життєву позицію.

Агресія - дія або система дій людини, мотивом яких є нанесення комусь або чомусь шкоди.

Агресія  вербальна - вираження негативних почуттів як через форму /сварка, крик, вереск/, так і через зміст словесних відповідей /погрози, докори, прокляття, лайка, насміхання/.

Агресія інструментальна - агресивна поведінка, в якій агресивні дії не є самоціллю, вираженням емоційних станів: мета дій суб’єкта, що проявляє агресію – нейтральна, і агресія застосовується лише як засіб досягнення якоїсь мети.

Агресія  непряма - агресія, що обхідними шляхами спрямована на іншу особу /плітки, злісні жарти/, а також агресія, яка ні на кого не спрямована /вибухи лютості, що проявляються в крику, тупотінні ногами, битті кулаками об стіл тощо/.

Агресія опосередкована - агресія, яка окружним шляхом спрямована на іншу особу /плітки, злісні жарти/ або не спрямована ні на кого /розлюченість, що проявляється в крику, тупотінні ногами, битті кулаками по столу тощо/.

Агресія фізична - використання фізичної сили проти інших осіб, нападання на інших.

Адаптація – процес і результат ефективної взаємодії особистості із середовищем, в результаті якого встановлюється відповідність між загальним рівнем найбільш актуальних на даний момент потреб особистості і наявним (перспективним) рівнем задоволення даних потреб, що визначає безупинний розвиток особистості.

Адаптаційна поведінка – поведінка людини, яка дозволяє їй найкращим чином пристосовуватися до обставин життя, що складаються на даний момент.

Адаптаційний потенціал - інтегральне утворення, що об’єднує в складну систему соціально-психологічні, психічні й біологічні властивості та якості, які актуалізуються особистістю для створення і реалізації нових програм поведінки в мінливих умовах середовища та життєдіяльності.

 Адаптаційний синдром – сукупність загальних захисних реакцій організму людини, що виникають при дії на нього значних за силою та тривалістю внутрішніх та зовнішніх подразників. В розвитку А.с. виділяють три стадії: стадію тривоги, що триває від декількох годин до двох діб /збуджується нервова система до дії і боротьби з шкідливими факторами/, стадію опору / організм мобілізує свої ресурси на подолання стресової ситуації) і стадію виснаження або стабілізації / в залежності від можливостей організму пристосуватися, адаптуватися до стрес-фактора/.

Адаптаційні технології – технології, що забезпечують відтворення процесів включення особистості в групи, колективи, нові умови соціального середовища, діяльності, відносин. А.т. розглядаються як активний процес, в результаті якого адаптивна система змінюється сама, змінює середовище і оволодіває ним. А.т. характеризуються узгодженням бажаного суб’єктом з його можливостями і реальністю соціального середовища, тенденціями їх розвитку. На основі класифікації середовищ розрізняють А.т. політичні, виробничі, соціально-психологічні, організаційні.

Адаптація  психічна - психічне явище, що пов’язане з перебудовою психіки у відповідності з вимогами нових умов оточуючого середовища. Основним механізмом А.п. виступає процес ламання старого динамічного стереотипу і формування нового. Труднощі в процесі А.п. можуть знизити ефективність діяльності, викликати психічні розлади.

Адаптація сенсорна – пристосування рівня чутливості до інтенсивності подразника.

Адаптація   соціальна   – пристосування індивіда чи групи людей до умов та вимог соціального середовища. А.с. - це узгодження самооцінок і домагань суб’єкта з його можливостями і з реальністю соціального середовища. В процесі А.с. людина засвоює моральні норми і цінності найближчого оточення, традиції і звичаї трудового колективу, неформальних груп.

Адаптація  соціокультурна – пристосування окремого індивіда чи соціальної групи до умов соціокультурного середовища, що постійно змінюється.

Адаптивна поведінка - поведінка людини, яка спрямована на її пристосування до нових умов життєдіяльності, нових структур, цінностей, норм тощо.

Адат - неписані закони, звичаї та традиції у мусульманських народів.

Адекватність - точність і повнота пізнання реальності, відповідність людських відчуттів, уявлень, думок пізнаваному об'єкту. А. в психології - точність і повнота пізнання психічної реальності.

Адепт - завзятий послідовник, прихильник якогось вчення.

Адорація - слова, жести або інші знаки, що виражають почуття поваги, визнання зверхності когось і власної залежності від нього. А. є актом шанування гідних, авторитетних людей, а також осіб, наділених славою.

Ажитація – стан сильного нервового збудження, неспокій, пов’язані з розгубленістю, що проявляються в людей при несприятливих, неприємних чи небезпечних обставинах, під час стихійного лиха, аварійних ситуацій, що призводить до порушення цілеспрямованості дій, суєтності, зниження здатності до розумової діяльності.

Азарт - психічний стан людини, що характеризується високим рівнем емоційного збудження, прагненням до задоволення певної потреби, досягнення більш-менш важливої мети. В одних випадках у людини проявляється А. як захопленість, піднесеність, завзяття, в інших - негативний спалах емоцій, гарячковість, гра з випадком.

Акалькулія – порушення здатності до лічби і лічильних операцій як наслідок розладу вищих психічних функцій або загального порушення цілеспрямованої інтелектуальної діяльності.

Акультурація – засвоєння особистістю правил, норм і форм поведінки, характерних для певної групи людей.

Акме – найвищий для кожної людини соматичний, фізіологічний, психічний і соціальний рівень розвитку особистості, для якої характерні зрілість усіх її якостей, здібностей, досягнення найвищих показників у діяльності та творчості. А. - це вершина розвитку можливостей людини як індивіда, як особистості і як суб’єкта діяльності в тій або іншій сфері життєдіяльності. У зв’язку з тим, що різнобічний розвиток людини відбувається нерівномірно, за своїми власними законами, стан А. в розвитку різних аспектів діяльності людини досягається в різні періоди її життя, зазвичай, у зрілому віці.

 Акмеологія – інтегративна наука, що виникла на межі природничих, суспільних і гуманітарних дисциплін і вивчає феноменологію, закономірності та механізми психічного розвитку людини на стадії зрілості і особливо при досягненні нею найбільш високого рівня в цьому розвитку. Метою А. є удосконалення людини, допомога у досягненні нею акме – вершин свого життя і розвитку.

 Акмеологічні  інваріанти  професіоналізму - основні якості й уміння професіонала /або необхідні умови/, які забезпечують високу продуктивність й стабільність діяльності, незалежно від її змісту та специфіки. А.і.п. бувають загальними, незалежними від специфіки діяльності /антиципація, високий рівень саморегуляції, уміння приймати рішення тощо/ і специфічними, відображаючими специфіку професійної діяльності /для професій „людина – людина” - принциповість, комунікабельність, уміння психологічно впливати та ін./

Акоуалізація  –  перехід зі стану можливого в стан дійсності.  

Акрофобія – страх людини перед висотою, боязливість знаходитися на висоті.

Акселерація – прискорений фізіологічний та психічний розвиток, прискорене статеве дозрівання дітей та підлітків в порівнянні з попередніми поколіннями. А. спостерігається в останні 100-150 років. Характеризується збільшенням ваги та розмірів тіла, а також прискоренням розумового розвитку.

Аксіологія – вчення про цінності, теорія загальнозначущих принципів, що обумовлюють і визначають спрямованість людської діяльності, мотивацію людських вчинків.

Аксіома –  безперечна, що не вимагає доказів, істина.

Акскрипція – певна характеристика індивіда /статус, професія, прибуток/, що задається не його власними досягненнями, а визначається його положенням.

Активація –  стан нервової системи, що характеризує її збудження і реактивність. 

Актив – найбільш діяльна, енергійна й активна частина соціальної групи, колективу.

Активність  – загальна характеристика живих істот, їх власна динаміка як джерело перетворення, зміни чи підтримки ними життєво значущих зв’язків з оточуючим світом.

Активність  інтергрупова – ступінь впливу певної групи на інші групи.

Активність наднормативна – прагнення особистості або групи людей перевищувати нормативні вимоги до того чи іншого виду діяльності, що офіційно пред’являються суспільством.

Активність надситуативна – здатність особистості підніматися над рівнем вимог ситуації, ставити цілі, вищі за вихідне завдання.

Активність особистості  – одна з найважливіших якостей особистості, яка проявляється в діяльності зі зміни оточуючої дійсності у відповідності до власних потреб, поглядів, цілей, здатність до свідомої професійної та соціальної діяльності, міра цілеспрямованого, планомірного перетворення навколишнього середовища і самої себе на основі засвоєння багатств матеріальної і духовної культури.

Активність пізнавальна – вид психічної активності людини, що проявляється у формах мимовільної уваги, цікавості, допитливості, творчості.

Активність пошукова – поведінка особистості, спрямована на зміну ситуації (чи ставлення до неї) за відсутності визначеного прогнозу її результатів, але за постійного врахування ступеню її ефективності.

Активність  свідомості – вища форма психічної активності, яка визначається тим, що свідомість людини не тільки відображає об’єктивний світ, але й творить його, тобто об’єктивний світ не задовольняє людину і вона своїми діями намагається його змінювати.

Активність соціальна – ініціативний вплив соціальних суб’єктів /суспільства, класів, груп, особистостей/ на оточуюче середовище, на інших людей і на себе, відтворюючи або змінюючи умови життєдіяльності, розвиваючи ї власну організаційну структуру і соціальну свідомість.

Актуальне /в психології/ – психічне явище, що існує в об’єктивній дійсності й протиставляється потенційному.

Актуалізація  –   процес переведення певних психічних і фізіологічних явищ, зафіксованої в пам’яті інформації, досвіду, якої-небудь потреби тощо зі стану потенційного в стан реальний.

Акупресура – один з методів рефлексотерапії, натискання пальцями на біологічно активні точки.

Акуратність – характерна особливість людини, що проявляється в дотриманні порядку, точності, ретельності, охайності, в старанному і своєчасному виконанні тієї чи іншої діяльності.

Акцентуація –  поняття, введене К.Леонгардом, яке означає надмірну вираженість окремих рис характеру людини та їх поєднань, що накладає певний відбиток на її поведінку і діяльність.

Акцентуаційна особистість – особистість, яка має характерологічні відхилення від норми, що проявляються в надмірному посиленні окремих рис характеру. А.о. притаманна тенденція до особливостей соціально-позитивного чи соціально-негативного розвитку.

Акцентуація гіпертимна – акцентуація особистості, для якої характерна постійна піднятість настрою, підвищена психічна активність з прагненням діяльності і тенденцією не доводити справу до кінця.

Акцентуація  характеру – надмірна вираженість окремих рис характеру особистості, що накладає свій відбиток на її поведінку і діяльність.

Акцептор дії – нейрофізіологічний механізм передбачення й оцінки результатів дії в функціональних системах /термін введений П.К.Анохіним/.

Аларміст  – особа, яка схильна до паніки, поширення неперевірених, необґрунтованих чуток, що викликають тривожні настрої.

Алголагонія  – насолода болем.

Алгоритм – точний пропис послідовності виконання певної системи операцій, дій для вирішення завдань даного типу.

Альтернатива  – необхідність вибору між двома можливостями, що виключають одна одну; кожна з цих можливостей.

Альтернативна психологія – загальне поняття нетрадиційних психологічних вчень, що виникають, існують і розвиваються поза науковими школами і напрямками, навчальними і науково-дослідними інститутами, де психологія представлена як офіційно визнана система наукових знань.

Альтруїзм – безкорисливе прагнення діяти на благо інших, готовність заради цього зректися власних інтересів.

Амбівалентність – складний психічний стан особистості, який пов'язаний з одночасним проявом протилежних емоцій, почуттів /радості і горя, сміху і суму/, ціннісних спрямувань.

Амбівалентність  почуттів   – суперечливість емоцій до одного й того ж об’єкта, що одночасно переживаються.

Амбівалентність соціальна –  несумісність норм, цінностей, оцінок, почуттів, станів свідомості суб’єкта, що характеризується подвійним суперечливим його ставленням до явищ, подій, фактів, процесів.

 Амбіверсія – поєднання рис екстраверсії та інтроверсії.

 Амбідекстрія – однаковий розвиток функцій правої і лівої рук, що є спадковим або виробляється шляхом тренування.

 Амбіція – перебільшення почуття власної гідності, надмірна захопленість людиною своїм "Я", чванливість, самозакоханість, пихатість, завищена самооцінка.

 Аменція – один з видів затьмарення свідомості, при якому спостерігається розгубленість, незв’язність мислення, мови, рухів.

 Амнезія – порушення пам’яті, хворобливе забування подій власного життя, що відбувається внаслідок різних локальних пошкоджень мозку. Розрізняють

 Аморалізм – нігілістичне ставлення особистості до загальнолюдських моральних цінностей, принципів, зокрема елементарних норм людського співжиття.

 Амплуа – посада, вид діяльності, роль.

 Амсленг – розмовне мовлення глухонімих людей.

 Амтхауера тест структури  інтелекту  –  один з відомих психологічних тестів дослідження інтелекту, спрямований на оцінку вербального інтелекту /індуктивне мислення, комбінаторика, формування суджень/, математичних здібностей, просторових уявлень і збереження в пам’яті засвоєного матеріалу. Крім оцінки рівня розвитку інтелекту дається характеристика його структури за профілем успішності виконання окремих субтестів /методика складається з 9 субтестів/. Тест призначений для дослідження інтелекту осіб віком від 13 до 60 років.

Амузія – порушення сенсорного синтезу, внаслідок чого втрачається здатність людини впізнавати або відтворювати раніше знайомі звуки, відому мелодію.

Аналіз – мисленнєва операція, сутність якої полягає в уявному здійсненні поділу цілого на частини, елементи, у виділенні окремих його ознак.

Аналізатори – це нервовий апарат, який здійснює функцію аналізу і синтезу подразників, що зумовлені впливом внутрішнього та зовнішнього середовищ на людину.

Аналогія – уподіблення, створення нових образів в уяві за подібністю з іншими, наявними.

Аналітичність розуму – уміння детально аналізувати факти і явища, розбиратися в справі до найдрібніших подробиць.

Анамнез  –  сукупність інформації, отриманої під час бесіди з людиною або її рідними чи близькими про умови минулого життя.

Анахронізм – застарілі погляди людини, звичаї, судження, пережитки минулого.

Ангедонія – психічний стан людини, що характеризується відсутністю інтересу до життя, втратою здатності насолоджуватися життям, відчуття задоволення ним. А. є чіткою ознакою депресії.

Андрогінія  – поєднання в особистості традиційно чоловічих і традиційно жіночих якостей. Термін ввів американський психолог С.Бем.

Аномалія – різноманітні відхилення від норми перебігу психічних процесів і функцій.

Аномія –  відсутність у людини твердих життєвих принципів, цілей, норм і зразків поведінки, що призводить до зростання у неї асоціальної і само руйнуючої поведінки.

Антигуманізм – нехтування проблемами людини, заперечення її цінності як особистості.

Антиконформізм мислення – здатність людини змінювати функцію об’єкта в новій ситуації, уміння відкидати прийняті, старі ходи, думки, а також змінювати своє мислення, відмовляючись від традиційних поглядів.

 Антимотив – це принцип уникнення або узагальнена заборона. Прикладами антимотивів можуть служити лікарське «не нашкодити», адміністративне «начальству не суперечити», військове «накази не обговорюються».

 Антипатія –  почуття неприязні, відрази до когось, що виникає між людьми на ґрунті непринципових розбіжностей /зовнішній вигляд, голос, манери, звички/ і принципових розходжень /політичних, світоглядних/ або неприйняття морально-психологічних рис тієї чи іншої особи.

Антисемітизм  – одна з крайніх форм расизму, штучно створеної національної нетерпимості, що проявляється як дискримінація євреїв, аж до їх фізичного знищення і розпалюється реакціонерами у своїх політичних цілях.

Антиципація  –  здатність передбачати результати дій, вчинків ще до того, як вони здійснені, прогнозувати явища, "моделювати" у свідомості події, що мають відбутися. А. тісно пов'язана зі здатністю інтелекту людини до випереджаючого відображення.

Антропологія – наука про людину.

Антропометрія - розділ і метод антропології; визначення розмірів тіла людини і його частин.

Антропоморфізм – перенесення притаманних людині властивостей і особливостей на явища природи, тварин, міфічних істот, внаслідок чого вони сприймаються як істоти, здатні відчувати, розуміти, прагнути до певної мети.

Антропоцентризм –  світобачення, згідно з яким людина є центром і кінцевою метою свiтотворення.

Апологетика – упереджений захист, вихваляння чогось замість об'єктивного судження.

Апопатетика – манерність, нещирість в поведінці людини, що стимулюється присутністю інших людей, але на них не спрямована

Апатія – психічний стан людини, викликаний втомою, тяжкими переживаннями або захворюванням і характеризується емоційною пасивністю, байдужістю, відсутністю інтересу до навколишніх подій і явищ.

Апатія соціальна – крайня форма соціальної пасивності людини, відкидання будь-яких форм політичної участі.

Аперцепція – залежність кожного нового сприйняття будь-якого об’єкта від попереднього життєвого досвіду людини і від її психологічного стану в момент сприйняття.

Апломб – надмірна самовпевненість людини, що проявляється в поведінці та розмові.

Апологети – захисники тих чи інших ідеологічних течій, систем, теорій, вчень.

Апологія – надмірне, тенденційне вихваляння, запопадливий упереджений захист чогось або когось.

Апостеріорі – знання, що отримані з досвіду, в протилежність знанням, незалежним від досвіду.

Апріорі – знання, наявні в свідомості до досвіду, що передують йому і незалежні від нього.

Аргумент – підстава, доказ, що наводяться для обґрунтування, підтвердження чогось.

Аргументація –  поняття, що позначає логіко-комунікативний процес, який є обґрунтуванням певної точки зору з метою її сприйняття, розуміння і прийняття індивідом, групою, колективом.

Артефакт – свідомо чи несвідомо підстроєний доказ бажаного, неправдиво витлумачений факт; феномен чи ефект, привнесені в експеримент дослідником; експериментальний результат, що виникає через відхилення в проведенні експерименту або недосконалість самої методики.

Арттерапія – способи і технології психологічної реабілітації осіб з обмеженими можливостями засобами мистецтва і художньої діяльності.

Архетип – основне поняття аналітичної психології, яке використовується для позначення зв’язку образів, що переходять із покоління в покоління.

Асертивність – визначається як “неконфліктна поведінка”, “уміння вирішувати конфлікти”, поведінка людини (включаючи конфліктні ситуації) на основі таких якостей: 1) повага до себе, почуття власної гідності, чесність, протидія маніпуляції; 2) повага до інших, дружелюбність, визнання права інших на власну точку зору, позицію, невикористання стосовно інших маніпулятивних технологій; 3) використання при вирішенні конфліктних ситуацій принципу співробітництва.

Асиміляція – перетворення кого–небудь або чого-небудь на свій лад; уподібнення; злиття одного з іншим.

Асинхронність – характеристика процесів, явищ, подій, що не збігаються в часі.

Аскетизм - принцип життя людини, що полягає у крайньому обмеженні потреб , самозреченні, у відмові від життєвих благ і насолод з метою самовдосконалення або досягнення морального ідеалу.

Асоціація – соціальна група, в якій відсутня об’єднуюча їх спільна діяльність, організація та управління і в якій взаємовідносини опосередковуються особисто значимими цілями спілкування.

Асоціальна   поведінка – поведінка людини, що суперечить нормам і законам, які діють у суспільстві.

Асоціативна психологія – один з напрямів світової психології, що пояснює виникнення психічних процесів принципом асоціації.

Асоціативний експеримент – особливий проективний метод дослідження мотивації особистості, за якого досліджуваний повинен якомога швидше відповідати на певний набір слів-стимулів будь-яким словом, що прийшло йому на думку.

Асоціації  вільні  –  розповідь клієнта психологу про все, що спадає йому на думку.

Аспект  – точка зору на певний предмет або явище, що сприймаються, розглядаються чи оцінюються.

Астенік – психопатичний тип особистості, для якого властиві підвищена вразливість, психічна збудливість, що поєднуються зі швидкою виснажливістю, дратівливістю, нерішучістю.

Астенічні  емоції – емоції, що пригнічують людину, знижують її активність, демобілізують.

Астенія - хворобливий стан людини що проявляється в підвищеній стомлюваності, нестійкому настрої, в послабленні самовладання, порушенні сну, різкому падінні дієздатності і працездатності, зниженні порогу чутливості тощо.

Астральний – зірковий, зв’язаний з небесними світилами. Згідно окультним уявленням - це тонка енергетична оболонка людського тіла, в якій матеріалізуються почуття, бажання, пристрасті людини.

Астрологія – вчення, згідно якому події земного життя можна завбачити за розміщенням небесних світил.

Атаксія – розлад координації рухів людини, що виникає внаслідок ураження різних відділів головного мозку. За атаксії рухи людини, зберігаючи свою силу, втрачають узгодженість і точність.

Атанасизм – віра в безсмертя людини.

Атаумасія – відсутність здивування, стан нездивованості.

Атестація  персоналу – процес оцінки результативності діяльності працівників за визначений період, один з ключових елементів в системі управління персоналом.

Атитюд – форма психічної активності, фіксована система основних установок особистості, внутрішній стан її готовності, що передує поведінці, виконанню певних дій і забезпечує цілеспрямований характер їх перебігу.

Атракція – здатність особистості притягувати до себе або відштовхувати від себе інших, викликати симпатію чи антипатію, бути соціометричним до тих, кого обирають або відштовхують.

 Атрибут – найбільш суттєва, необхідна і невід’ємна властивість об’єкта, явища, без якої даний феномен не може ні існувати, ні бути представленим.

Атрибуція – приписування людиною причин і мотивів поведінки, особистісних якостей і характеристик іншим людям на основі звичайного, життєвого аналізу їх дій і вчинків. А. породжує багато помилок і перекручень.

Атрибуція казуальна – інтерпретація людиною сприйняття міжособистісних причин та мотивів поведінки інших людей.

Атенційні властивості  особистості – властивості уваги людини: її інтенсивність, концентрація, стійкість, швидкість переключення, широта розподілу.

Атенційні вміння – вміння цілеспрямованого сприйняття людиною професійно значущої інформації.

Аудитор – особа, яка перевіряє стан фінансово-господарської діяльності акціонерних компаній та інших суб’єктів господарськоїдіяльності на основі контракту, укладеного з їх керівництвом.

Аудіометрія – оцінка гостроти слуху шляхом визначення порогів сприйняття звуків різної частоти.

Аура – сукупність енергетичних випромінювань, що утворюють, згідно окультним вченням, парапсихологічним уявленням, біополе людини. Це світлова оболонка навколо тіла людини, що має певне кольорове забарвлення залежно від її психічного та фізичного стану.

Аутентичний – дійсний, правильний, той, що відповідає оригіналу і ґрунтується на першоджерелах.

Аутгрупа – група людей, стосовно якої індивід не переймається почуттям ідентичності або приналежності.

Аутизм – крайня форма психологічного відчуження, що проявляється в уникненні індивіда від контактів з навколишньою реальністю, оточенням і в поринанні у світ власних переживань.

Аутистична поведінка – поведінка людини з переважанням імпульсивного, емоційного компонента, що може призвести до неправильної орієнтації в ситуації.

Аутоагресія – різновидність агресивної поведінки людини, за якої ворожі дії з якихось причин /переважно соціального характеру/ не можуть бути звернені на подразливий об”єкт і спрямовуються людиною на саму себе. А. проявляється в схильності до самоприниження, самобичування, іноді – в нанесенні собі фізичних пошкоджень, а в особливо тяжких випадках – в спробі суїциду. Основний засіб корекції А. – психотерапія.

Аутогенне тренування – метод психотерапії, психічної саморегуляції, самонавіювання, самонастроювання психіки, побудований на використанні процесу релаксації, завдяки якому людина, спочатку за допомогою тренуючого, а потім і самостійно, привчається керувати своїм психічним і фізіологічним станами.

Аутосугестія – управління людиною власною психікою шляхом навіювання собі уявлень, почуттів, емоцій тощо.

Афект – надто сильний і відносно короткочасний за тривалістю емоційний стан особистості /лють, жах, відчай, екстаз/, під час якого знижується ступінь самовладання: дії та вчинки здійснюються за особливою емоційною логікою, а не за логікою розуму.

 Афект неадекватності  – стійкий негативний емоційний стан людини, який виникає внаслідок неуспіху в діяльності і характеризується або ігноруванням самого факту неуспіху, або небажанням визнати себе винним.

Афектація – удаваність, неприродність у поведінці людини, манерах, мові і жестах, надмірна активність. А.є ознакою нещирості у спілкуванні, поведінці.

Афективна  особистість – особа, у якої через постійне незадоволення якихось суттєвих для неї потреб виникають і стають досить стійкими важкі емоційні переживання і пов’язані з ними форми поведінки.

Афективна  сфера – сукупність переживань людини свого ставлення до оточуючої дійсності, до самого себе.

Афективні стани – глибокі емоційні переживання, безпосередньо пов’язані з активно діючими потребами і прагненнями, що мають для людини життєво важливе значення.

Афективний розлад –  психічне захворювання, що проявляється в зміні емоційного стану людини, розвитку депресії або збудження.

Аферентація – процес надходження від екстерорецепторів і інтерорецепторів інформації, що поступає через нервові волокна до центральної нервової системи.

Аферентація зворотня – процес сигналізації про ступінь успішності рефлекторних відповідей центральної нервової системи на подразнення середовища.

Аферентний синтез – багатоступенева переробка в головному мозку різноманітної інформації, необхідної для постановки мети діяльності та її досягнення.

Аферентні шляхи – нервові волокна, що проводять збудження до центральної нервової системи.

Афіліація – потреба і актуалізація людини в установленні та збереженні на довгий час дружніх, емоційно позитивних стосунків з іншими людьми, у визнанні своєї особистості оточуючими; іноді прагнення відчути синівські чи дочірні почуття.

Афористика – сукупність вербальних та невербальних комунікативних одиниць, що відзначаються широким використанням в даній культурі /приказки, прислів’я, крилаті слова, канцеляризми, науковопопулярні штампи та інше/.

Ахроматичні кольори – це чорний та білий кольори з усіма відтінками сірого.

Бажання – один із структурних компонентів розвитку вольового процесу: переживання людиною своїх актуальних потреб.

Байдужість – психічний стан людини, характеризується зниженням або цілковитою втратою інтересу до інших людей, до навколишнього світу. Причинами Б. можуть бути фізичні або нервові захворювання, перевтома, психічні травми, комплекс невдоволеності, відсутність мотивації тощо.

Бар’єри психологічні – внутрішня завада психологічної природи (страх, тривога, невпевненість, сором тощо), яка заважає людині успішно виконати певну дію.

Безпорадність – морально-психологічна риса окремих людей, що характеризується їх нездатністю або невмінням керувати своєю свідомістю і поведінкою, а це призводить до неможливості досягти успіхів у діяльності.

Безсилля – негативний стан людини, що характеризується неможливістю, нездатністю або невмінням виконати певну роботу, задовольнити певну власну потребу.

Безумовний рефлекс – відносно постійні успадковано закріплені реакції організму на певні впливи зовнішнього середовища, що відбуваються за допомогою нервової системи.

Біхевіоризм (з англ. behaviour – поведінка) – напрям в американській психології ХХ ст., який зводить психіку до різних форм поведінки як сукупності реакцій організму на стимули зовнішнього середовища. Тому особистість в цій теорії – це сукупність реакцій поведінки, які притаманні даній людині, це організована і відносно стійка система навиків. Формула “стимул-реакція” (S – R) провідна в біхевіоризмі.

Валеологія – галузь знань на стику медицини і педагогіки. Людський організм включає в себе три структури: духовну, емоційну і фізичну, рівновага і гармонія між ними і є здоров’ям, а порушення їх є хвороба. В. – наука про здоров’я людей, спрямована на реалізацію заходів збереження і зміцнення здоров’я.

Взаєморозуміння – таке розшифрування партнерами повідомлень і дій одне одного, яке відповідає їх значенню з погляду їх авторів.

Витіснення – механізм психологічного захисту особистості у психоаналітичній теорії; процес, у результаті якого неприйнятні для особи думки, спогади, переживання, потяги витісняються із свідомості у сферу несвідомого.

Виховання – організований педагогічний процес, у ході якого здійснюється цілеспрямований вплив на людину із метою розвитку її духовності, формування певних якостей.

Виховна система – сукупність цілей, завдань, змісту, форм та методів, поєднаних з метою розвитку особистості, групи, колективу.

Виховне навчання – дидактичний принцип, за допомогою якого досягається органічний зв’язок між набуванням знань, умінь, навичок, засвоєнням досвіду творчої діяльності та формуванням емоційно-ціннісного ставлення до світу, один до одного, до засвоюваного навчального матеріалу.

Відчай – психічний стан розпачу, безперспективності, зневіри людини у своїх можливостях, втрата позитивних надій щодо сучасного і майбутнього.

Відчуття – психічний процес, що полягає у відображенні мозком окремих властивостей та якостей предметів і явищ об'єктивного світу, а також станів організму при безпосередньому впливі подразників на відповідні органи чуттів.

Вікова психологія – галузь психологічних знань, що вивчає вікові особливості психічного розвитку людини. Поділяється на дитячу психологію, психологію підлітка, юнака, дорослої людини, людини похилого віку.

Вміння – засвоєний суб’єктом спосіб виконання дій, який забезпечується сукупністю набутих знань і навичок.

Воля – внутрішня активність особистості, пов’язана з вибором мотивів, цілепокладанням, прагненням до досягнення мети, зусиллям до подолання перешкод, мобілізацією внутрішньої напруженості, здатністю регулювати спонукання, можливістю приймати рішення та гальмувати поведінкові реакції.

Вольове зусилля – стан емоційного напруження, який мобілізує внутрішні ресурси людини (пам’ять, мислення, уяву тощо) і створює допоміжні мотиви для дії.

Вольовий процес – психічний процес свідомої і цілеспрямованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення бажаної мети.

Вольові дії – дії, які скеровані на досягнення свідомо поставленої мети і пов’язані з подоланням зовнішніх та внутрішніх труднощів.

Вольові якості – відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її влади над собою.

“Воно” – в теорії З. Фрейда безсвідома частина психіки, яка містить у собі біологічні вроджені інстинкти, потяги (сексуальні, агресивні).

Впізнання – найпростіше відтворення минулого досвіду в умовах його повторного сприймання.

Враження – чуттєві образи з яскраво вираженим емоційним відтінком. Людині властиво проводити сприйняте через свої емоції і почуття, так би мовити, почуттєво оцінювати сприйняте.

Гармонійний розвиток – внутрішня і зовнішня узгодженість, цілісність і сумісність змісту й форми. Г. р. характеризує результативність освіти й виховання людини в поєднанні її духовного і фізичного стану, у звертанні уваги на її розумовий і емоційно-почуттєвий світ, на єдність слова і діла.

Геніальність – особистісна характеристика людини, найвищий ступінь її обдарованості, таланту. Г. людини виявляється у творчій діяльності (технічній, науковій, художній, організаційній), результати якої мають соціально-групову і вселюдську значущість. Г. включає вроджені та набуті завдатки і нахили індивіда за певних історичних умов творчості.

Ґештальтпсихологія – напрям у західноєвропейській психології, що виник у 20 – 30-х рр. ХХ ст. Ґ. п. вважає первинними й основними елементами психіки цілісні образи – ґештальти. Висунула програму вивчення психіки з точки зору цілісних структур, яка ґрунтується на ідеї, що внутрішня, системна організація цілого визначає властивості та функції його частин. Ґ. п. основну увагу приділяє вивченню сприймання та мислення.

Гіпотеза – форма наукового припущення, істинність якого не доведена і потребує експериментальної перевірки. У психології на основі Г. роблять висновок про причинний зв’язок явищ, предметів, подій.

Гнів – психічний стан людини, фізіологічним механізмом якого є домінування процесів збудження в корі головного мозку, викликаних певними негативними подразниками. У психічному плані Г. виявляється під час негативних емоційних станів, супроводжується послабленням вольового і розумового контролю над свідомістю і поведінкою.

Гуманізація освіти – організація навчання і виховання з максимальним урахуванням індивідуальностей людини, створення сприятливих умов для розвитку духовності особистості, формування системи відповідних компетентностей (професійної, соціальної, психологічної, педагогічної).

Гуманістична психологічна теорія (від лат. нumanuс – людяний) – напрям в сучасній психології (виник в 50-ті роки ХХ ст.). Теорія названа гуманістичною, тому що визнає своїм предметом особистість як унікальну цілісну систему, яка є не чимось заданим, а відкритою можливістю самоактуалізації, яка базується на вірі і можливості розквіту кожної людини, якщо дати їй можливість вибирати свою долю і направляти її.

Дедукція – форма мислення, яка дозволяє на основі логічних правил з окремих загальних даних (передбачень, передумов) виводити нові, менш загальні, передбачення, висновки і т. ін. (Від загального до часткового).

Делікатність (такт) – морально-психологічна риса особистості, яка виявляється в її тонкому розумінні внутрішнього світу і психіки інших людей. Д. не природжена якість, вона формується в процесі цілеспрямованого виховання. Д. є свідченням високої внутрішньої культури людини, яка пов’язана з такими поняттями, як тактовність, повага до людської гідності тощо.

Демократичний стиль керівництва – стиль базується на колегіальності прийняття рішень, врахуванні думок і, по можливості, побажань підлеглих, передачі частини повноважень підлеглим; стиль заохочення, ініціативи.

Депресія – відчуття пригніченості, песимізму, занепаду духовних сил. Виникає внаслідок деяких психічних і загальних захворювань або як реакція на важкі життєві ситуації (смерть рідних, втрата життєвої перспективи, розчарування в чомусь або в комусь).

Дидактика – (з грецьк. didaktikos – повчаючий, didasko – вивчаючий) – розділ педагогіки, наука (система знань), що вивчає і розробляє цілі, зміст, методи, організацію навчання.

Дискусія – обмін думками з метою з’ясування правильності тих або інших позицій, їх перспективності, актуальності, цінності, можливості усунення існуючих протиріч тощо.

Дифузійна група – неорганізована або випадково організована соціальна група (глядачі, екскурсія, натовп тощо).

Діяльність людини – специфічно людська форма активності, зумовлена потребами та спрямована на пізнання і перетворення світу.

Довготривала пам’ять – виявляється в процесі набування й закріплення знань, умінь і навичок, розрахованих на тривале зберігання та наступне використання в діяльності людини.

Довільна пам’ять – вид пам’яті, що характеризується усвідомленням мети щось запам’ятати.

Довільна увага – це свідомо спрямоване зосередження особистості на предметах і явищах навколишньої дійсності, на внутрішній психічній діяльності. Довільна увага своїм головним компонентом має волю.

Довір’я – морально-психологічна категорія, яка виявляє ставлення до дій іншої особи і до неї самої; ґрунтується на переконаності, що діє ця особа правильно, що їй притаманні сумлінність і чесність.

Досвід – сукупність знань, умінь, що здобуваються у процесі життя, на практиці.

Думка – одиниця мислення, в якій виражається процес пізнання світу, інших людей і самого себе.

Дух – сутність, смисл буття як людського буття.

Духовність – внутрішній стан людини, який є результатом розгортання, актуалізації смислу людського буття – духу, на основі самопізнання, самовизначення, самотворчості, самоактуалізації особистості.

Душа – внутрішній світ людини, частина людської особистості, що є центром її духовного життя.

Егоїзм – морально-психологічна риса особи; полягає в надмірній зосередженості на своєму “я”, замкненості у вузькому світі своєї індивідуальності.

Ейфорія – психологічний стан піднесеного настрою, що не виправданий реальністю, об'єктивними причинами. Е. називають також стан некритичного вдоволення (безпричинна радість, безтурботність, надмірна веселість).

Екологічна психологія – вивчає психологічні аспекти поліпшення природних умов життєдіяльності людини та виховує екологічну свідомість.

Економічна психологія – вивчає психологічні основи економічної діяльності індивіда, психологію бізнесменів, менеджерів.

Екологічне виховання – передбачає виховання в людини дбайливого ставлення до природи, історичних пам’ятників, необхідності їх збереження.

Експеримент – метод психологічного дослідження, специфіка якого полягає в тому, що в ньому продумано створюється штучна ситуація, у якій досліджувана властивість виявляється найкраще і її можна точніше і легше оцінити. Існують такі види експериментів: природний, лабораторний.

Експресія – зовнішнє вираження емоцій.

Екстраверсія (від лат. extra – назовні, versio – направляю) – спрямованість, в силу організації нервових процесів, відчуттів, переживань та інтересів індивіда, до зовнішнього світу. Осіб, для яких характерна екстраверсія, називають екстравертами.

Емоції – це особливий клас психічних явищ, що відображає у формі безпосереднього, швидкоплинного переживання важливість для життєдіяльності індивіда певних явищ і ситуацій, які діють на нього.

Емоційна пам’ять – виявляється в запам’ятовуванні людиною своїх емоцій та почуттів. Запам’ятовуються не стільки самі по собі емоції, скільки предмети та явища, що їх викликають.

Емоційні процеси – специфічна форма психічного відображення суб’єктивного ставлення людини до предметів або явищ у формі безпосереднього переживання, приємного чи неприємного.

Емпатія – емоційний аспект розуміння іншої людини, здатність відгукнутися на її проблеми, уміння проникнути в переживання іншої людини, переживати разом з нею, співчувати їй.

Ентузіазм – психічний стан великого піднесення, душевного пориву.

Ерудиція – глибока обізнаність, начитаність, знання літератури і проблематики в певній галузі науки. Розрізняють широту Е., коли людина виявляє вченість, компетентність у ряді наук або галузей культури, глибину Е. – коли людина всебічно і глибоко обізнана в якійсь одній галузі. Е. є свідченням високого інтелектуального розвитку людини, розвиненості її духовних сил, пам’яті.

Естетичне виховання – процес розвитку в людини здібностей сприймати і правильно розуміти прекрасне в дійсності та мистецтві; процес формування естетичної свідомості, розвитку творчих здібностей і обдарувань у різних галузях естетичної діяльності.

Загальна психологія –  вивчає ґрунтовні психологічні закономірності, формулює теоретичні засади та принципи психологічної науки, її понятійний і категоріальний апарати, систематизує і узагальнює емпіричний матеріал психологічних досліджень.

Забування – процес, зворотний запам’ятовуванню, виявляється в тому, що втрачається чіткість запам’ятованого, зменшується його обсяг, виникають помилки у відтворенні, воно стає неможливим і, нарешті, унеможливлюється впізнання.

Закон – філософська категорія, що відображає істотні, загальні, необхідні, стійкі, повторювані зв’язки між предметами і явищами об’єктивної дійсності, що випливають з їхньої сутності.

Заміщення – механізм психологічного захисту особистості як перенесення дії, спрямованої на недоступний об’єкт, на дії з доступним об’єктом.

Запам’ятовування – процес пам’яті, який забезпечує відбір, прийом і фіксацію інформації.

Засоби навчання – джерела або спеціальні пристосування, які допомагають вчителю (викладачу) здійснювати навчальний процес, а учням (студентам) – вчитися. До засобів належать: слово вчителя (викладача), підручники, роздаткові дидактичні матеріали, навчальне обладнання, технічні засоби навчання тощо.

Зберігання – процес пам’яті, що забезпечує процес утримання матеріалу в пам’яті впродовж певного часу.

Звичка – схильність людини до відносно усталених, стандартних способів дій.

Згуртованість – ступінь міцності соціально-психологічних зв’язків у групі.

Здібності – психічні властивості індивіда, які є передумовою успішного виконання певних видів діяльності (набуття знань, умінь і навичок; використання їх у діяльності). Здібності є результатом розвитку задатків.

Змінений стан свідомості – стан, при якому наші відчуття, мислення відрізняються від звичного для нас стану завдяки певним внутрішнім та зовнішнім чинникам.

Зміст освіти – система знань, умінь, навичок, оволодіння якими забезпечує розвиток розумових і фізичних здібностей людини, формування у неї світогляду, розвитку духовності, формування відповідних компетентностей.

Знання – перевірені суспільно-історичною практикою результати процесу пізнання, відображені у свідомості людини у вигляді уявлень, фактів, суджень, теорії.

Зовнішня увага – вид уваги, яка спрямована на довкілля і зумовлюється зовнішніми подразниками.

Зоопсихологія – галузь психології, яка вивчає психіку тварин.

Зосередженість – властивість уваги, яка означає не тільки відволікання від другорядного, а й гальмування побічних подразників, які не стосуються діяльності, що становить предмет уваги суб’єкта.

Ідеал – взірець досконалості, образ бажаного і уявлюваного майбутнього, приклад, взятий особистістю за зразок поведінки.

Ідеалізація – процес конструювання в уяві понять про об’єкти, які не існують у дійсності, але які мають певні прообрази в реальному світі.

Ідентифікація – в соціальній психології, уподібнення себе іншому.

Ідея – основа творчого процесу, продукт людської думки, форма відображення дійсності. Ідея відрізняється від інших форм мислення і наукового знання тим, що в ній не тільки відбивається об’єкт вивчення, а й міститься усвідомлення мети, перспективи пізнання і практичного перетворення дійсності.

Ілюзія – хибне сприймання об’єктивного світу, що виникає під впливом зовнішнього подразника або хворобливого стану нервової системи.

Індивід – біологічний організм, носій загальних спадкових якостей біологічного виду людина; представник людського роду – homo sapiens.

Індивідуальність – неповторне співвідношення особистих рис та особливостей людини (характер, темперамент, здібності, особливості протікання психічних процесів, сукупність почуттів тощо), що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей. І. – особлива і не схожа на інших людина в повноті її фізичних та духовних якостей.

Індукція – умовивід, в результаті якого на підставі знань про окремі об’єкти певного класу дістають загальний висновок, який стосується об’єктів цього класу.

Інженерна психологія – займається вивченням психічних можливостей людини, що взаємодіє з машинами та інформаційними системами, її здатності адекватно оцінювати ситуацію, своєчасно приймати рішення, витримувати емоційні навантаження тощо.

Інновація педагогічна – процес створення, поширення й використання нових засобів для розв’язання педагогічних проблем.

Інсайт – миттєве охоплення відносин у відображуваній ситуації, схоплення ситуації, об’єкта в їх цілісній сутності, що підкреслює творчий характер мислення.

Інстинкт – біологічно зумовлена вроджена тенденція чи імпульс до певної поведінки без участі мислення, навчання чи досвіду.

Інтелект (від лат. intellectus – розуміння, розум) – сукупність загальних розумових здібностей: здатність орієнтуватися в навколишньому середовищі, адекватно його відображати, перетворювати, мислити, навчатися, пізнавати світ і переймати соціальний досвід; спроможність вирішувати завдання, приймати рішення, розумно діяти, передбачати.

Інтеріоризація – процес переходу від зовнішньої, реальної дії до внутрішньої, ідеальної.

Інтерес – емоційно забарвлене ставлення до навколишнього, спрямованість людини на певний об'єкт чи певну діяльність, викликану позитивним, зацікавленим ставленням до чогось, когось.

Інтроверсія (від лат. intro – всередину, versio – повертати) – спрямованість, в силу організації нервових процесів, відчуттів, переживань та інтересів індивіда, на свій власний внутрішній світ. Осіб, для яких характерна інтроверсія, називають інтровертами.

Інтуїція – процес безпосереднього одержання знання за допомогою цілісного охоплення проблемної ситуації без дискурсивного його виведення й доведення.

Когнітивна психологія (англ. соgnition – знання, пізнання) – психологічний напрям, представники якого досліджують внутрішню організацію пізнавальних психічних процесів: сприймання, пам’яті, уваги, мислення.

Колектив – соціальна група вищого рівня розвитку з певною організаційною структурою, що поєднана цілями спільної суспільно-корисної діяльності і має складну динаміку формальних та неформальних стосунків. Діяльність членів колективу визначається особистісно значимими і соціально визнаними цінностями.

Колективне безсвідоме – за К. Юнгом, неусвідомлювані сфери людської психіки, в основі яких “соціальне спільне”, “спільне” для всіх людей або певного етносу. К. б. виявляється у вигляді “архетипів” – загальнолюдських, національних, расових символічних структур історії культури.

Компетентність - це інтелектуально та особистісно зумовлена соціальнопрофесійна життєдіяльність людини, що грунтується на знаннях.

Компетенція – коло обов’язків, завдань та прав індивіда, які він може вирішувати.

Комунікабельність –риса особистості, здатність її до спілкування з іншими людьми, товариськість.

Комунікація – фундаментальна ознака людської культури, яка полягає у взаємозв’язку, взаємоспілкуванні людей на основі обміну певною інформацією.

Конфлікт (з лат. conflictus – зіткнення) – особливий вид взаємодії, в основі якого лежать протилежні і несумісні цілі, інтереси, типи поведінки людей та соціальних груп, які супроводжуються негативними психологічними проявами.

Концентрація уваги – властивість, яка полягає у єдності її зосередженості та інтенсивності.

Короткочасна пам’ять – характеризується швидким запам’ятовуванням матеріалу, негайним його відтворенням і нетривалим зберіганням.

Корпорація – в психології соціальна група, об’єднана на основі внутрішніх, корпоративних, егоїстичних інтересів і намагається їх реалізувати “за будь-яку ціну”, в тому числі і за рахунок інших груп. Діяльність корпорації може носити асоціальний, а інколи антисоціальний зміст (група бізнесменів, банкірів, мафія).

Креативність – творчість, здатність до створення нового, оригінального.

Критичність мислення – виявляється в здатності людини не підпадати під вплив чужих думок, об’єктивно оцінювати позитивні та негативні аспекти явища або факту, виявляти цінне та помилкове в них.

Лабільність – здатність до швидких змін. Л. характеризується здатністю м’язових і особливо нервових тканин відповідати на подразнення максимальною частотою імпульсів. Л. психічних станів означає їхню швидку зміну.

Ліберальний (номінальний) стиль керівництва – базується на тому, що роль керівника при прийнятті рішень стає номінальною, вказівки не даються, керують підлеглі, діє принцип “своя людина”.

Лібідо – в психоаналізі енергія сексуального інстинкту.

Лідер (від англ. leader – провідний, керівник) – особистість, що користується визнанням та авторитетом групи і за якою група визнає право приймати рішення про дії у важливих ситуаціях, бути організатором діяльності групи і регулювати відносини у групі.

Логічне мислення – вид мислення, що здійснюється з опорою на поняття, судження, закони логіки, не використовуючи емпіричних даних.

Любов – високе почуття, яке полягає у стійкій, самовідданій і свідомій прихильності людини до когось або до чогось, зумовленій визнанням значимих для людини властивостей (якостей, чеснот) об’єкта Л. або спільними переконаннями, життєвими цілями та інтересами людей.

Людина – біосоціальна істота, наділена свідомістю, вищими психічними функціями (абстрактно-логічне мислення, логічна пам`ять і т. д.), здатністю пізнавати навколишній світ і активно змінювати, перетворювати його.

Маніпулювання  (від лат. manipulatio – застосовувати маніпуляції, прийоми, дії) – вид психологічного впливу, спрямованого на неявне спонукання інших (іншого) до виконання визначених маніпулятором дій.

Манія – хворобливий психічний стан, який характеризується розладом центральної нервової системи, підвищеним збудженням, нав’язливими ідеями тощо. Відомо чимало форм М. – М. величі, М. підозрілості, М. переслідування, клептоманія, М. бродяжництва тощо.

Маніяк – людина з розладами психіки, охоплена нав’язливими ідеями, якоюсь манією. М. виявляє себе у хворобливій пристрасті до чогось, нестримних потягах, бажаннях.

Мета виховання – розвиток, актуалізація духовності особистості, її соціальної, професійної, комунікативної та ін. компетентностей на основі самотворчості (самопізнання, самовизначення, самовиховання, самовдосконалення, самоактуалізації) особистості.

Методи виховання – способи досягнення оптимальних педагогічних результатів відповідно до поставлених виховних цілей.

Методи наукових досліджень – це шлях досліджень, спосіб пізнання, прийоми і засоби, за допомогою яких здобуваються факти, використовувані для доведення положень, з яких, у свою чергу, складається наукова теорія. Основними методами у психології та педагогіці є спостереження, опитування, тестування, експеримент.

Методи навчання – способи досягнення навчальної мети, які забезпечують оволодіння знаннями, уміннями та навичками, формування світогляду, розвиток здібностей людини. Існують різні класифікації М. н.: 1) методи навчання за джерелом передачі і сприймання інформації (словесні, наочні, практичні); 2) за характером пізнавальної самостійності (догматичний, пояснювально-ілюстративний, проблемний).

Мимовільна пам’ять – вид пам’яті, що характеризується фіксацією інформації без вольового зусилля, спрямованого на запам’ятовування.

Мимовільна увага – вид уваги, що виникає незалежно від наміру та мети людини під впливом найрізноманітніших подразників, які діють на той чи інший аналізатор організму.

Мислення –  процес опосередкованого та узагальненого відображення свідомістю людини предметів і явищ об'єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв’язках і відносинах; вища форма відображення дійсності у психіці.

Міміка – рухи м’язів обличчя, одна із форм виявлення психічних станів людини (особливо емоційних – радість, сум, гнів тощо). М. посідає значне місце в процесі комунікації як додатковий засіб вираження та сприйняття емоційного стану людей, оскільки вона невіддільна від усього складу думок, дій, почуттів людини і є органічним виявом внутрішнього життя.

Міркування – це низка пов’язаних суджень, спрямованих на те, щоб з’ясувати істинність якої-небудь думки, довести її або заперечити. Прикладом є доведення теореми. У міркуванні ми з одних суджень виводимо нові шляхом умовиводів.

Мова – суспільно зумовлена система словесних знаків, яка слугує засобом спілкування в певному суспільстві.

Мовлення – процес спілкування засобами мови, мова в дії.

Моральне виховання – цілісний процес, спрямований на розвиток моральності, моральнісних якостей, моральнісних відносин, моральнісної діяльності особистості.

Мотив – спонукальна причина дій і вчинків людини.

Мотивація – сукупність мотивів, доказів для обґрунтування чогось, спонука до діяльності; мотивування.

Мрія – створений фантазією образ бажаного майбутнього, що спрямований на перспективу життя і діяльності людини.

Навички – опанування до автоматизму способами використання певних засобів діяльності.

Навіювання (сугестія) – психічний вплив однієї людини на іншу (прохання, наказ, переконання), що має на меті актуалізацію або зміну певних установок, ціннісних орієнтацій або вчинків людини, яка виступає об’єктом навіювання.

Навчання – цілеспрямований педагогічний процес організації активної навчально-пізнавальної діяльності з оволодіння знаннями, вміннями і навичками, у ході якого здійснюється освіта людини, формується система відповідних компетентностей.

Надія – очікування чогось, сподівання. Може мати лише позитивне спрямування. Н. породжує наміри досягти певних успіхів у майбутньому, виступає фактором організації діяльності особи.

“Над-Я” – в теорії психоанілізу несвідома частина структури психіки, яка слугує носієм моральних стандартів, виконує роль судді, критика, цензора, совісті (сумління).

Намір– рішення людини виконати певну дію і домогтися певного наслідку. Н. пов’язаний з волею, він сам є вольовою установкою для людини. У цьому випадку Н. виступає як певне спонукання, що формується на ґрунті осмислення людиною мети і завдань, які стоять перед нею.

Наочність навчання – унаочнення змісту навчання; Н. н. має різні види: словесна, природна, зображувальна (образна), об’ємна, звукова, абстрактно-символічна.

Наочно-дійове мислення – вид мислення, який полягає в тому, що розв’язання завдань включається безпосередньо в саму діяльність, здійснюється шляхом реального перетворення ситуації та виконання рухового акту.

Наочно-образне мислення – вид мислення, який полягає в оперуванні образами уяви.

Наполегливість – вольова риса, що полягає у здатності тривало, не знижуючи активності, домагатись поставленої мети, не зважаючи на труднощі та перешкоди.

Наслідування – особлива форма поведінки, яка полягає у відтворенні дій, ідеалів, рис характеру, манери творчості інших осіб. Н. може бути як несвідомим, мимовільним, так і свідомим, цілеспрямованим.

Настрій – загальний емоційний стан людини, що характеризує її життєвий тонус упродовж певного часу.

Натхнення – особливий стан людини, який характеризується піднесенням її творчих сил, активізацією всіх психічних процесів. Натхнення є однією з головних передумов процесу творчості.

Неврози – тимчасові функціональні розлади нервової діяльності.

Неприязнь – морально-психологічне почуття несприйняття людини людиною.

Неформальна група – створюється та існує поза рамками офіційно визнаних організацій. Цілі, структура та діяльність Н. г. визначаються на основі особистих інтересів її учасників.

Нігілізм – психологічний феномен, що відображає деструктивний умонастрій, відзначається запереченням традицій, знеціненням цінностей, неприйняттям існуючого способу життя і світопорядку в цілому.

Обдарованість – високий рівень задатків, схильностей особистості, сплав природженого і набутого індивідом.

Об’єктивність – неупередженість наукового осягнення дійсності, відображення об’єкта таким, яким він є сам по собі, у його різноманітних проявах і розвитку. Об’єктивне – це дійсність, яка існує поза й незалежно від свідомості суб’єкта.

Образна пам’ять  – виявляється в запам’ятовуванні і відтворенні образів, уявлень конкретних предметів, явищ, їх властивостей.

Образне мислення – конкретне мислення, яке реалізується у вигляді аналізу і поєднання образів.

Оперативна пам’ять –  забезпечує запам’ятовування і відтворення оперативної інформації, потрібної для використання в поточній діяльності.

Опитування – метод дослідження, при використанні якого людина відповідає на ряд питань, що їй задаються. Види опитувань: усне (бесіда, інтерв’ю), письмове (анкетування).

Оптимізм – вияв соціального настрою і система філософсько-етичних поглядів, пройнятих переконанням у можливостях утвердження ідеалів добра, справедливості, прогресу, кращого майбутнього людства. О. протистоїть песимізму.

Органи чуття (рецептори) – спеціалізовані периферійні утворення, які здійснюють прийом зовнішніх подразників, що діють на організм.

Організаторські здібності – сукупність психічних рис особистості, необхідних для успішного оволодіння організаторською діяльністю, її ефективного виконання.

Освіта – процес і результат оволодіння системою знань, умінь і навичок, формування на їх основі світогляду, духовності, розвитку творчих сил особистості та формування її компетентностей. Освіта здійснюється в закладах освіти.

Особистісно орієнтоване навчання – організація навчання на засадах педагогіки співробітництва, глибокої поваги до особистості учня (студента), врахування особливостей його індивідуального розвитку.

Особистість – соціально-психологічна сутність людини, яка формується в результаті засвоєння індивідом суспільних форм свідомості і поведінки, суспільно-історичного досвіду людства. Особистістю ми стаємо під впливом суспільства, виховання, навчання, взаємодії, спілкування тощо. О. – ступінь привласнення людиною соціальної сутності. О. – соціальний індивід.

Пам’ять – пізнавальний психічний процес сприймання, запам’ятовування, збереження, відтворення і забування індивідом свого досвіду.

Паніка – відчуття страху, розгубленості, невпевненості індивіда або соціальної групи. В П. домінують неусвідомлювані прояви.

Парапсихологія – галузь психологічних досліджень, яка вивчає прояви чутливості людини, що виникають без участі відомих органів чуття.

Пасивність – бездіяльність, байдужість, стан духовної інертності, млявості.

Педагогіка (з грецьк. paidos ago – “дитя вести”, paida gogos – педагог, “той, хто веде дитя”) – система знань (наука) про закономірності, форми, методи навчання і виховання.

Педагогічна психологія – галузь психології, яка вивчає психологічні основи педагогічного процесу (процесу навчання і виховання). У педагогічній психології вирізняють психологію виховання дітей дошкільного віку (дошкільна психологія), психологію навчання і виховання у шкільному віці, психологію професійно-технічної освіти, психологію вищої школи.

Педагогічний процес – динамічна взаємодія вихователя та вихованців, спрямована на досягнення поставленої виховної мети.

Педагогічний такт – почуття міри, дотримання правил порядності. Він проявляється в умінні тримати себе порядно, висувати розумні і педагогічно обумовлені вимоги до учнів (студентів).

Переживання – своєрідний психофізіологічний стан, у якому виявляється зацікавлене ставлення людини до когось, чогось, до об’єкта свого П. П. є універсальною психічною здатністю психічно здорової людини, воно супроводжує всі види діяльності людини, а також процеси її спілкування.

Переконання – усвідомлювані мотиви, які спонукають людину діяти відповідно до своїх поглядів і принципів; у педагогіці – метод виховання, який передбачає цілеспрямований вплив на свідомість вихованця з метою формування в нього позитивних морально-психологічних рис, спонукання до суспільно-корисної діяльності або подолання негативної поведінки.

Песимізм – світосприйняття, пройняте зневірою в майбутньому, настроєм безнадії. Протилежне – оптимізм. Виникає внаслідок тривалого переживання безперспективності подальшого розвитку, марності зусиль особи.

Пізнавальна діяльність – процес відображення в мозку людини предметів та явищ дійсності. Вона складається із серії пізнавальних психічних процесів: відчуття, сприймання, уваги, пам’яті, уяви, мислення і мовлення.

Пізнавальний процес психіки особистості – психічний процес, за допомогою якого людина пізнає світ. Формами П. п. є: відчуття, сприймання, пам’ять, мислення, увага, уява, мова і мовлення.

Післядовільна увага – виникає в результаті свідомого зосередження на предметах та явищах у процесі довільної уваги, долаючи труднощі під час довільного зосередження, людина звикає до них, сама діяльність зумовлює появу певного інтересу, а часом і захоплює її виконавця; тоді увага набуває рис мимовільного зосередження.

Покарання – моральний, психолого-педагогічний і юридичний засоби корекції поведінки людини, виправлення її в потрібному для окремого індивіда, групи чи всього суспільства напрямі.

Політична психологія– галузь психології, яка досліджує психологічні закономірності політичної діяльності.

Поняття– одна з головних форм абстрактного мислення, за допомогою якої пізнається сутність предметів і явищ дійсності в їх істотних зв’язках і відносинах, узагальнюються їх істотні ознаки.

Порівняння – пізнавальна операція, що лежить в основі судження (міркування) про подібність або відмінність об’єктів.

Потяг– стан організму, у якому виявляється безпосередньо-чуттєве відображення потреби. Поняття П. пов’язане з осмисленням своєрідних внутрішніх сил організму, що спонукають його до дії.

Почуття– це специфічно людські, узагальнені, стійкі переживання ставлення до потреб, задоволення або незадоволення яких зумовлює позитивні або негативні емоції.

Пояснення– вид усного викладу навчального матеріалу, що передбачає послідовне доскональне розкриття істотних ознак, характеристик, понять, явищ, способів дій. Може включати залучення схем, малюнків, алгоритмів.

Предмет психології – дослідження закономірностей, проявів та механізмів психіки.

Принципи навчання – вихідні положення, на які потрібно спиратися в практичній навчальній діяльності.

Пристрасть – сильне, глибоке й тривале почуття, пов’язане зі стійким прагненням людини до певного об’єкта.

Прихильність – поняття соціальної психології, що відбиває один з важливих моментів чуттєвого ставлення однієї людини до іншої. П. означає доброзичливе ставлення з відповідним зовнішнім його виявом (у жестах, словах, виразних рухах).

Проблемна ситуація – ситуація або задача, для розв’язання якої суб’єкт має знайти й застосувати нові для себе знання чи способи дій; основне поняття проблемного навчання.

Проблемне навчання – спосіб організації навчальної діяльності, метод навчання, загальною тенденцією якого є зближення навчального і наукового пізнання, розвиток активності. самостійності, творчого мислення людини.

Прострація – психофізіологічний стан надзвичайно низької дієздатності – фізичної або нервово-психічної.

Процес виховання – це взаємодія цілеспрямованого зовнішнього педагогічного впливу і самовиховання особистості.

Психіатрія – наука та галузь медицини, що має справу з психічними (душевними) хворобами. П. вивчає порушення в нервово-психічній сфері та розробляє методи лікування і профілактики психічних захворювань.

Психіка – 1) душа; 2) внутрішній світ людини; 3) сукупність психічних процесів як свідомих, так і несвідомих; 4) здатність мозку відображати об’єктивну дійсність у формі відчуттів, уявлень, думок та інших суб’єктивних образів об'єктивного світу (свідомість).

Психічні процеси – різні форми єдиного, цілісного відображення суб’єктом об’єктивної дійсності. Розрізняють такі основні види П. п.: відчуття, сприймання, пам’ять, уявлення, уява, мислення, мовлення, емоції, почуття, увага, воля. З давніх часів ці П. п. поділяють на: пізнавальні, емоційні та вольові.

Психічні стани – психологічна характеристика особистості, що відбиває її порівняно тривалі душевні переживання.

Психотерапія (ψυχή – душа, θεραπεία «зцілення, лікування»)  – це науково обгрунтований та емпірично перевірений вид діяльності, що спрямований на допомогу людям, які потерпають від психічних, психосоматичних, соціальних проблем або страждання, та використовує психологічні інструменти.

Психіатр – лікар, фахівець з психіатрії.

Психоаналітик – той, хто практикує психоаналіз.

Психоаналептик – такий, що має стимувальну дію на психічну діяльність.

Психологічна допомога – це вид допомоги, яку надає кваліфікований психолог людині чи групі людей в оптимізації психофізичних станів, пізнавальних процесів, поведінки, спілкувапння, реалізації та групової діяльності.

Психопрофілактика – методика природного народження дитини після психічного та фізичного тренування, спрямованого на ліквідацію болісних відчуттів, пов’язаних з вагітністю й пологами.

Психоаналіз – вчення З. Фрейда; система ідей, методів інтерпретації сновидінь та інших несвідомих психічних явищ, а також діагностики і лікування різних душевних захворювань.

Психогігієна – галузь науки, що виникла на стику гігієни і психології. Вивчає закономірності організації міжлюдських взаємин та психогенного середовища в напрямі їх оптимізації згідно з інтересами та потребами людей, суспільства в цілому.

Психолог – фахівець у галузі психології. Людина, яка має професійні знання й уміння і виконує певну роботу в теоретичній або практичній психології.

Психологічна культура особистості (як елемент загальної культури) – сукупність психологічних знань, здібностей, вмінь, навиків, які допомагають успішному самопізнанню, самовираженню і самовихованню особистості, а також успішному спілкуванню і взаємодії в різних соціальних групах.

Психологія (з грецьк. psyche – душа, logos – слово, знання, вчення) – система знань (наука) про об’єктивні закономірності, прояви та механізми психіки.

Психологія мистецтва – вивчає процеси створення і сприймання людиною творів мистецтва, властивості і психічні стани людей, пов’язані зі створенням та сприйманням художніх цінностей.

Психологія особистості – галузь психологічних знань, яка займається вивченням психічних властивостей людини як цілісного утворення, як певної системи психічних якостей, що має відповідну структуру, внутрішні зв’язки, характеризується індивідуальністю та взаємопов’язана з навколишнім природним і соціальним середовищем.

Психологія праці – вивчає психологічні закономірності трудової діяльності людини, психологічні основи організації та підвищення продуктивності праці, оптимізацію відносин у трудових колективах.

Психологія спорту – досліджує закономірності поведінки людей в умовах спортивних змагань, методи відбору, підготовки, організації діяльності спортсменів та їхньої психологічної реабілітації після участі в змаганнях.

Психологія творчості – досліджує закономірності творчої діяльності, фактори стимуляції творчого пошуку, умови розвитку творчої особистості та розробляє методи активізації творчості працівників науки, техніки, мистецтва, культури.

Психологія управління – здійснює дослідження процесів управління, взаємодії керівників і підлеглих, підвищення ефективності управління, психологічних особливостей керівника, його управлінських здібностей.

Психосинтез – теорія, метод розвитку цілісної і гармонічної особистості, зокрема шляхом синтезу її свідомої та безсвідомої частин.

Радість – емоція, психічний стан підвищеної, позитивно забарвленої емоційної піднесеності.

Раціоналізм (від лат. rationalis – розумний) – напрям у філософії, що визначає розум єдиною достовірною основою пізнання і поведінки людини.

Реальні групи – реально існуюче в певному просторі і часі об’єднання людей, яке характеризується тим, що його члени поєднані між собою реальними відносинами та зв’язками.

Референтна (еталонна) група – реально існуюча або умовна група, погляди, норми та цінності якої є взірцем для особистості. Під її впливом вона формує свої життєві ідеали, вивіряє власні дії та вчинки.

Рефлекс – закономірна реакція організму на зміни зовнішнього чи внутрішнього середовища, здійснювана через центральну нервову систему у відповідь на подразнення рецепторів. Існують вроджені (безумовні) і набуті (умовні) рефлекси.

Рефлексія – у соціальній психології механізм усвідомлення індивідом чи групою того, як їх насправді сприймають і оцінюють інші індивіди чи групи.

Розум – вища форма теоретичного осягання дійсності, свідоме оперування поняттями, синтез знань на найвищому рівні теорій та ідей.

Розуміння – процес мислення, спрямований на виявлення (з’ясування) істотних рис, властивостей і зв’язків предметів, явищ, подій.

Розумові дії  – це дії з предметами, відбитими в образах, уявленнях і поняттях про них.

Рухова пам’ять – запам’ятовування, зберігання і відтворення людиною своїх рухів

Самоактуалізація особистості – в теорії А. Маслоу процес та результат повної реалізації талантів, здібностей і можливостей людини.

Самовиховання – свідома, цілеспрямована та самостійна діяльність особистості, що виникає в результаті її взаємодії з середовищем і впливає на її розвиток та вдосконалення.

Самоосвіта – самостійна діяльність суб’єкта, спрямована на оволодіння новими знаннями, уміннями, навичками і на вдосконалення набутих.

Самооцінка особистості – оцінка людиною своїх якостей, себе, рівня успішності власної діяльності, сприйняття своєї особи іншими людьми, виходячи з системи цінностей людини.

Самосвідомість – усвідомлення людиною себе самої як особистості: своєї діяльності як члена суспільства, стосунків з іншими людьми, рис характеру, власних дій та вчинків, їх мотивів, цілей, розумових, моральних, фізичних якостей тощо.

Самотність – психічний стан людини, який виявляється в дефіциті спілкування, ізольованості від інших людей. Залишена наодинці з собою, людина відчуває ущербність, незручність, тугу. Проте певна міра усамітнення – необхідна умова формування самосвідомості людини.

Свідоме – прояви психіки, що характеризується контролем свідомості за перебігом психічних процесів. С. є протилежним станом несвідомого.

Свідомість – вища форма психіки, яка полягає в суб’єктивному відображенні об’єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому, своїх дій, у попередньому їх плануванні і передбаченні наслідків, у регулюванні взаємовідносин людини з природою і соціальною дійсністю.

Світогляд – інтеграція досвіду, знань і самосвідомості у цілісну та ціннісну картину світу, яка зумовлює життєву орієнтацію людини, її ставлення до дійсності і до самої себе. На відміну від філософії, яка є засобом теоретичного освоєння світу.

Сенсорний – чуттєвий, пов’язаний з відображенням дійсності за допомогою відчуттів і сприймань.

Символ – цілісна ідейно-образна структура, що узагальнено відбиває реальні предмети і явища. С. у нерозгорнутій формі містить у собі всі можливі конкретизації предмета, багатозначну смислову перспективу його розгортання в дійсності.

Симпатія – почуття приязні, прихильності, доброзичливості до когось. Може виникати на ґрунті природної привабливості, єдності суспільних ідеалів, світоглядних і моральних позицій.

Симптом – характерний вияв, ознака певного захворювання, явища.

Синтез – в теорії пізнання розумова операція, пов’язана з мисленнєвою побудовою цілого із частин або поєднанням різних елементів, сторін об’єктів в єдине ціле.

Скептицизм – а) філософська концепція, яка будується на сумніві у можливості істинного пізнання реального світу; б) психологічний стан невпевненості людини у чомусь, у комусь, сумнів.

Словесно-логічна пам’ять – запам’ятовування та відтворення понять, суджень, умовиводів, які відображають предмети та явища в їх істотних властивостях.

Снобачення – більш чи менш яскраві образи, що виникають під час сну.

Совість– особистісна форма морально-емоційного самоконтролю, через яку здійснюється осмислення, контроль, санкціонування та критичний перегляд моральної діяльності особистості. В результаті самооцінки особистістю своїх вчинків, думок, бажань за певною ціннісною шкалою (за критеріями добра і зла, справедливості, порядності) може виникати почуття вини, гостре емоційно тривожне переживання невідповідності своїх думок або дій суспільно визначеним етичним зразкам бажаної і ідеальної поведінки.

Сон – змінений стан свідомості, протилежний неспанню, при якому відсутні рухи, ослаблені м’язи, загальмована діяльність центральної нервової системи. В основі сну лежить природне гальмування кори головного мозку.

Соціалізація людини – процес перетворення людської істоти на суспільного індивіда, утвердження її як особистості, включення у суспільне життя як активної сили.

Соціальна група – певна спільність людей, які поєднані на основі відповідних загальних ознак, що стосуються спільної діяльності і на підставі якої виникають певні психологічні утворення (соціальне почуття, інтереси та ін.).

Соціальна психологія – галузь психології, що вивчає психологічні прояви людини, які зумовлені її віднесенням в певну соціальну групу, та психологічні характеристики самих соціальних груп.

Соціальне середовище – одна з основних категорій соціальної психології, що розкриває сукупність суспільних і психологічних умов, серед яких людина живе і з якими постійно стикається в процесі життя.

Соціально-психологічна адаптація – процес та результат взаємодії особистості із соціальним середовищем, який характеризує стан особистості і соціального середовища, при якому особистість без тривалих зовнішніх і внутрішніх конфліктів продуктивно включається в діяльність, задовольняє свої соціальні потреби та самостверджується.

Соціально-психологічний клімат – рівень міжособистісних стосунків, що виявляється як сукупність психологічних умов, які сприяють або заважають продуктивній діяльності особистості у групі; домінуючий настрій, морально-психологічна атмосфера, у якій виявляється властиве для членів групи ставлення до загальної справи і один до одного. Істотним показником С.-п. к. є рівень згуртованості групи.

Соціально-психологічний тренінг (social and psychological training) – напрям практичної психології, що дозволяє за допомогою застосування спеціально розроблених методик здійснити процес самонавчання, самовиховання, оволодіння навичками ефективного міжособистісного спілкування тощо.

Соціометрія (sociometric) – методика дослідження системи неформальних стосунків в певній групі в певний момент її існування. В основі лежить вимірювання відносин симпатій – антипатій, прийняття – неприйняття людьми одне одного, прихильностей, уподобань стосовно один одного.

Спілкування (communication) – взаємодія людей, яка полягає в обміні інформацією, діями та у встановленні взаєморозуміння.

Спостереження (observation) – метод психологічного дослідження, який полягає в спостереженні за об’єктом дослідження, реєстрації та поясненні психологічних фактів. Метод спостережень характеризується безпосереднім сприйняттям явищ і процесів у їхній цілісності і динаміці. Види спостережень: життєве і наукове, внутрішнє і зовнішнє, вільне і стандартизоване, включене і стороннє.

Сприймання (perception) – це психічний процес відображення людиною предметів і явищ у цілому, в сукупності всіх їх якостей і властивостей при безпосередньому їх впливі на органи чуттів; сукупність відчуттів.

Спрямованість – це система мотивів, що впливає на діяльність особистості, визначає її вибір, рівень самореалізації.

Стиль управління (керівництва) – стійка сукупність особистісних та соціально-психологічних характеристик керівника, за допомогою яких реалізується той чи інший метод (методи) керівництва.

Страх (fair) – емоційна реакція людини чи тварини на справжню або уявну небезпеку. У тварин С. виникає на ґрунті таких інстинктів, як самозахист, самозбереження. У людини емоції С. виникають, головним чином, як механізми саморегуляції організму в навколишньому середовищі. Але іноді С. виникає без достатніх підстав, носить нав’язливий характер (фобії). В такому випадку С. заважає людині адекватно взаємодіяти із світом.

Стрес (stress) (дослівний переклад “напруга”) – система реакцій (емоційний стан) організму у відповідь на будь-яку висунуту до нього вимогу. У стресовому стані людина припускається помилок у розподілі і переключенні уваги, у неї порушується перебіг пізнавальних процесів (сприймання, пам’ять, мислення), спостерігається розлад координації рухів, неадекватність емоційних реакцій, дезорганізація і гальмування всієї діяльності. Стрес може здійснювати як позитивний, мобілізуючий, так і негативний вплив на діяльність (дистрес), аж до повної її дезорганізації.

Стресор (stressor) – фактор, який викликає стан стресу. Вирізняють фізіологічний і психологічний стресори. Фізіологічні С. – надмірне фізичне навантаження, висока або низька температура, больові відчуття та ін. Психологічні С. поділяються на інформаційні та емоційні. Інформаційний стрес виникає в ситуаціях інформаційних перевантажень, коли людина не виконує завдання, не встигає приймати правильні рішення у належному темпі. Емоційний стрес виявляється в ситуаціях загрози, небезпеки, гніву, образи та ін.

Суб’єкт (subject) – суспільний організм, чия практична і пізнавальна активність спрямована на об’єкт. У психології С. є індивід або соціальна група, що цілеспрямовано діє з метою задоволення своїх практичних чи соціальних потреб.

Суб’єктивність (subjectivity) – ставлення до когось або чогось, яке зумовлюється, визначається особистими поглядами, інтересами, смаками, уподобаннями суб’єкта.

Сублімація (sublimation) – “перерозподіл психічної енергії”. З точки зору психоаналізу психічна енергія неусвідомленого може сублімуватися, трансформуватися в енергію різних видів діяльності, які прийнятні для суспільства і людини (творчість, мистецтво, суспільна активність, трудова активність).

Судження (statement) – форма мисленнєвого відображення об’єктивної дійсності, яка полягає у співвідношенні понять. В судженні ми стверджуємо наявність або відсутність ознак, властивостей або відносин у певних об’єктах. Наприклад: “Ця квітка червона”, “Сума кутів трикутника дорівнює 180 градусам” тощо. Судження існує, виявляється і формується в реченні, проте судження і речення – речі не тотожні.

Схильність (inclination) – стійка орієнтованість людини на щось, бажання виконувати певну діяльність.

Такт (тактовність) – почуття міри, що підказує людині найделікатнішу лінію поведінки стосовно когось, чогось, уміння особи вести себе належним чином, виявляючи повагу до інших і зберігаючи почуття власної гідності.

Тактильний – той, що належить до дотикових відчуттів, сприймається дотиком.

Талант – високий рівень розвитку здібностей особистості. Це поєднання різного ступеня генетично зумовленої обдарованості з працею. Передумовою таланту є задатки людини, які можуть перетворитися на реальність при наявності сприятливих соціальних факторів.

Творчість– продуктивна людська діяльність, яка здатна породжувати якісно нові матеріальні та духовні цінності, що носять суспільно позитивний характер.

Темперамент– індивідуально-типологічна характеристика людини, що виявляється в силі, напруженості, швидкості та врівноваженості перебігу її психічних процесів.

Теоретичне мислення – вид мислення, що полягає в пізнанні законів, правил та оперуванні ними.

Тести (від англ. test – проба, випробування, дослідження) – в психології та педагогіці система питань чи завдань, що дозволяє здійснити тестове дослідження.

Тестування– спеціалізований метод психологічного дослідження, застосовуючи який можна отримати точну кількісну або якісну характеристику розвитку певних психічних явищ за допомогою порівняння їх показників з еталонними.

Трансперсональні психологічні теорії – це моделі людської психіки, в яких визнається значимість духовного і космічного вимірів та можливостей для розвитку свідомості. Людська психіка сумірна зі Всесвітом і всім існуючим. В центрі Т. т. – “психології за межами свідомості” – так звані “змінені стани свідомості”, переживання яких може призвести до зміни фундаментальних цінностей, духовного переродження і формування цілісності особистості.

Тривожність – емоційний стан людини, який виникає в умовах ймовірних несподіваних ситуацій: як при відстроченні, затримці приємних ситуацій, так і при очікуванні неприємностей. Тривожний стан людини характеризується стурбованістю, побоюванням, тугою.

Трудове виховання – система педагогічного впливу, спрямованого на формування у людини позитивного ставлення до праці.

Увага – це особлива форма психічної діяльності, яка виявляється у спрямованості і зосередженості свідомості на вагомих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях, при одночасному відволіканні від того, що не є предметом уваги.

Уміння – здатність людини усвідомлено застосовувати набуті знання.

Умовивід – одна з головних форм теоретичного мислення (поряд з поняттям і судженням), в якій ми з одного або кількох суджень виводимо нове; спосіб логічного зв’язку висловлювань.

Умовна група (номінальна) – об’єднання людей за певною умовною ознакою (стать, вік, професія, освіта, етнічна, політична чи релігійна належність), в якому реальні особистості, які включені в умовну групу, не мають між собою реальних відносин та зв`язків і навіть можуть не знати один одного.

Умовний рефлекс – один із двох основних типів рефлексів, відкритий і всебічно досліджений великим російським фізіологом І. П. Павловим (1849—1936).

Умиротворення – стан спокою.

Упевненість – психічний стан людини, коли в неї сумніви зведені до мінімуму або й зовсім відсутні. У. будується на знанні, тісно пов’язана з переконанням, однак переконання має цілком визначену практичну спрямованість, воно спонукає людину здійснити те, у чому вона впевнена.

Урок – форма організації навчальної роботи, яка відбувається в межах точно встановленого часу за розкладом, з певним складом учнів (студентів) для досягнення навчальних результатів.

Установка – стан готовності до певної активності, спрямованої на задоволення тієї чи іншої потреби.

Уява – процес створення людиною на основі досвіду образів об’єктів, яких вона ніколи не сприймала, своєрідна форма відображення людиною дійсності, в якій виявляється активний випереджальний характер пізнання нею світу.

Фантазія – процес створення людиною нових образів на основі пережитого. Суто людська психічна властивість, необхідний компонент творчої діяльності. Ф. тісно пов’язана з мрією і уявою. Може бути реалістичною і пустою, беззмістовною. Здатність до фантазії – важлива умова творчості.

Феномен – виняткове, незвичайне, рідкісне явище.

Фізичне виховання – сукупність дій, спрямованих на розвиток організму, укріплення здоров’я, забезпечення гармонії фізичного та духовного розвитку людини.

Фобії – нав’язливі страхи, які людина не в змозі переборювати.

Формальна група – поєднання людей на підставі загальної діяльності, в рамках офіційно визнаних організацій. Цілі, структура та діяльність Ф. г. має нормативно визначений характер.

Форми мислення– міркування, умовиводи, поняття.

Форми організації контролю навчання – засоби визначення якості навчання; з боку вчителя (викладача): фронтальний, груповий, індивідуальний, комбінований; з боку учнів (студентів): самоконтроль, взаємоконтроль.

Форми організації навчання – спеціально організована діяльність учителя (викладача) й учнів (студентів), яка відбувається за встановленим порядком у певному режимі (уроки, лекції, практикуми, семінари, екскурсії, факультативи, додаткові, індивідуальні заняття; домашня навчальна робота учнів (студентів).

Фрустрація – негативний стан організму, почуття, які виникають при блокуванні цілей, що їх особистість намагається досягнути, почуття розчарування, крах надії.

Функція мислення – в мисленні відбувається відображення внутрішньої, безпосередньо не даної у відчуттях та сприйманнях, сутності об’єктів та явищ дійсності.

Характер – комплекс сталих психічних властивостей людини, що виявляються в її поведінці та діяльності, у ставленні до суспільства, до праці, до інших, до самої себе.

Хвилювання – емоційний психічний стан людини, зумовлений підвищеним збудженням нервової системи, перевантаженням її позитивними або негативними переживаннями.

Цілі освіти – набуття наукових знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових здібностей учасників навчального процесу, формування світогляду, духовності, поведінки, системи відповідних компетентностей.

Ціль (мета) (aim, goal) – ідеальне уявлення результату, який має бути досягнутий у ході людської діяльності.

Цінність – поняття, що фіксує позитивне або негативне значення будь-якого об’єкта чи явища для суб’єкта.

Чарівність – психологічна риса особистості. Термін Ч. вживається для позначення високих природних якостей людини – вродливості, зовнішньої принадності у поєднанні з довершеністю внутрішнього світу.

Черствість – морально-психологічна риса людини, що означає втрату здатності до переживання, хвилювання. Ч. свідчить про емоційну ущербність особи, неспроможність розділити радощі та печалі інших.

Шизоїд – акцентуація особистості, що перебуває на межі між здоровим станом і психозом. Для Ш. властивий ряд характерологічних та особистісних рис (замкнутість, некомунікабельність, надмірна серйозність, холодність у стосунках тощо).

Шизофренія – психічна хвороба, виявляється у своєрідних змінах психіки людини. Іноді виникає в період статевого дозрівання. Легкі й початкові форми Ш. піддаються лікуванню.

Щастя– граничне інтенсивне переживання людиною універсальності і глибини затвердження свого буття, максимальної відповідності наявного найзаповітнішим бажанням і мріям, моральна і емоційна насолода життям. Щ. відрізняється від найвищих ступенів задоволення саме соціально-етичним змістом.

Щедрість – морально-психологічна риса людини, що полягає в готовності і здатності ділитися з іншими людьми своїми матеріальними і духовними цінностями. Щ. протистоїть скупості.

Щирість – відвертість, правдивість; морально-психологічна риса людини, протилежна лицемірству, вона характеризує не зміст діяльності і стосунків людини, а їх відповідність мотиву, емоційну безпосередність.

“Я” (ego) – в психоаналізі визначається як свідомість, розумна, раціональна частина психіки. “Я” формується під впливом суспільства, яке висуває свої вимоги до людини.

Якість знань – характеристика результатів засвоєння знань, що має різні ознаки: повноту, глибину, усвідомленість, системність, гнучкість, конкретність, узагальненість, які виявляються через багатоаспектний аналіз результатів засвоєння та застосування знань.